Корчак Ігор Валерійович

Ігор почав свій шлях з Майдану в м.Харкові.В 2014 році у віці 20 років,кинувши навчання в інситуті,він пішов боронити свою країну.Втупив у лави ПС,5 ДУК.Постійно був на самих гарячих напрямках зі своїми хлопцями..В лютому 2015 року ми познайомились в інтернеті.Я на той час волонтерила і він дещо попросив купити.Так почалось наше спілкування.Багато спілкувались і коли я дізнаоась,що тому хлопцю лише 21 рік,дуже здивувалась.Гадала,що спілкуюсь зі зрілим чоловіком,прожившим пів життя.Дуже зріла душа.На мене вплинуло його відношення до родини,до жінки,до дітей,до життя.Перша наша зустріч сталась у Львові,13 травня 2015 року.Він вийшов з потяга,обняв мене і з тих пір почалось наше життя,довжиною у 7 років(.Я чекала,він воював.Ми розходились,але все олно один до одного повертались.В 2016 році чооовік підписав контракт з 501 бат.Морскої піхоти,дуже радів..насе дитина.Він дуже хотів потрапити саме туди і попав.В 2017 році 8 травня отримав надважке поранення в Павлополі,4 години був оьстріл і його не монли вивести.Пробиті легені,кішкивник,шлунок,осколки в печінцв,перебита рука в 3х місцях,велика кровотеча,весь посічений осколками.120 міна впала в декільках метрах.Привезли,кома..стабілізували,авіацією евакуювали в Одессу.Лише через 3 дні я випадково про це дізнаоась через знайомих волонтерів.Майже рік операцій,планових ,ургентних.Постійно з ним,постійно поруч.ВЛК,МСЕК,інваліднісь 2 групи.Тимчасово придатний у військовий час.Звільнення з лав МП.Депресія...Намагання пристосуватись до цивільного життя.Армія-то буда його мрвя,він хотів бути бойовим офіцером.І таки там йому пророчили майбутнє..але..В 2018 році на Н.р він зробив мені пропозицію і я звісно,погодилась.23 грудня 2019 року я подарувала йому омріяну донечку.Я бачила як з брутального,не дужк радісного чоловіка,він поступово перетворюваввся на батька.Вона була його всесвітом.Для нього вона всим.Він кайфував від її перших перемог.Кормив,гулявягрався..Це з великої літери ..Він був саме БАТЬКОМ.24 лютого 2022 його викликали у військомат,він пішов і вночі його повнрнули додому,медики не пропустили.Сидіти вдома він не міг.Пішов в ТРО,не вистачило зброї,на наступний день знов почав збиратись,26 лютого таки він пішов.Потрапив у новостворений 23 ОСБ,на посаду комвндира відділення.10 березня я в останній раз бачила чоловіка живим.24 ьерезня в 18.36 у лікарні його сердце перестало битись.Кульове пораненя в голову.На цей раз смерть одержала перемогу,бо дивились вони в очі один одному дуже часто.На трй час,його улюбленій Маргариті було 2 роки і 3 місяці