Літвінов Сергій Ігорович

Хочу ще розповісти яким він був.

Вчора стояли з сином біля вітрини магазину і дивилися на маленьке містечко в мініатюрі, по якому їздив поїзд по колу. Згадала як ми з Сєржем їздили різними містами Європи і завжди шукали такі музеї з мініатюрами. Бо він це любив.

Був художником. Не всі знають, бо він же скромний. Завжди щось малював в скетч-буках. Їх безліч лишилося. Ігри свої вигадував і до них все сам малював. Персонажів, предмети, пейзажі. Навіть на замовлення для одної співачки робив малюнки для величезних екранів на шоу. І нікому ж не розповідав, бо то такє. Малюю і малюю.

Ігри. Це те, чим хотів займатися з дитинства. Продумувати логіку, персонажів, баланс гри, щоб і достатньо складно було і не втратити цікавість. Все розповідав і продумували разом. Тестували. Запустився, все вийшло. Як і завжди. Я навіть не здивувалася.

Цікаво, цікаво, цікаво.

Завжди було цікаво. Грав на гітарі. На одній, на другій, на укулеле, гармошці. Якось сів за фортепіано і теж зіграв.

В усьому шарив. Політика, музика, кодинг, математика, малювання, генетика, фізика, історія. І не просто поверхнево.

Тато. В 4 роки він на запитання ким хоче бути, відповів, що хоче бути татом. І він був. Класним. Дуже.

Чоловік. Так як він мене кохав. Безумовно. Це коли нуль претензій, нуль образ, нуль нехтуванням почуттів і ніяких умов для того, щоб тебе любили. В будь-якому настрої, будь-якому стані, без макіяжу, без зачіски, злу і знервовану.

Дякую, що був❤️