Голіков Микола Юрійович

Микола Голіков загинув 16.04.2022 року внаслідок важких вогнепальних поранень отриманих спочатку повномасштабної війни під час захисту м. Києва. Микола народився 07.09.1993 року, ще зі шкільних років відрізнявся рішучістью, хоробрістю та стійкою патріотичною позицією. Цікавився історичними подіями та постатями України, захоплювався автомобілями. Потім поступив до Політехнічного коледжіу вивчав комп’ютерні технології та системи. Коли почався Майдан одразу вирушив до Києва, бо не міг залишитись осторонь цих кривавих подій «Третя сотня – то були найкращі. То цвіт нації!», – згадує майданівець Олександр Барановський.   …потім АТО в складі добровольчого батальйону Айдар, потім Луганськ …Полон який тривав 50 днів…Обмін…Пристосування до звичайного життя поза війною-Работа/Навчання на Магістратурі в м.Києві…Активно допомогав побратимам…Тоді ми і познайомились з ним, мене він приголомшив одразу, бо через стільки всього пройти-треба мати велику внутрішню силу, і стійкість. Наше життя було наповненне безліччю подій які обєднували кожного дня нас ще більше, наші відносини ставали міцніші. З Миколою я ставала більш впевненою в собі та в своїх силах, бо він в мене вірив, та підтримував. Це кохання безумовне, коли ти просто кохаешь за те що людина просто є, і вона тебе наповнює ніжними почуттями та відчуттями.Коли почалось повномасштабне вторгнення він не думаючи пішов до лав ЗСУ. Де був рядовим солдатом. «На Миколу у всьому можна було покластись, він – мужня людина. Сповнений рішучості, завжди підбадьорював та давав гідні поради й настанови, в небезпечних ситуаціях діяв рішуче та спокійно». «Коля був відчайдух. Його завжди кликали з собою в найнебезпечніші сутички, бо він був сильний, кремезний та ніколи не пасував, навіть перед переважаючим противником. У бійці він був страшний, але сам на сам з друзями поводився дуже доброзичливо і по-товариськи», – згадує Мирослав Гай.  «Микола був безстрашним, мав веселу вдачу і завжди був готовий прийти на допомогу», – додає друг бійця Олександр Іванов. Я була впевнена що з ним нічого просто не може статись,бо він завжди знав що робить, завжди продумував наперед…з ким завгодно але не з нами…але як я помилилась коли Микола потрапив до реанімації з кульовими пораненнями. Боротьба тривала 1,5 місяці, і нажаль дива не сталось..все моє життя згасло за одну мить…Я ніколи не зустрічала настільки наповнену людину, чоловіка поруч з яким я відчувала себе тендітною, захищеною від усіх негараздів, за всі 6 років жодного разу не було думки що нам залишились лічені дні. Микола для мене став всім, мій Всесвіт. Ми були щасливі, ми будували плани на двох, щасливу родину, дітей…Але… Мій коханий хоробрий Воїн, безмежно пишаюсь, кохаю. Бути воїном-жити вічно.