Городецький Антон Олександрович

Народився 21 квітня 1986року, за декілька днів до Чорнобильської трагедії, в дуже тяжкому стані. Мамі щодня казали, що він не виживе. Але мамина любов, турбота і віра виходили дитятко і в сім'ї з'явився маленький карапуз, а у сестрички братик. Зростав дуже веселою і життєрадісною дитиною, дуже чуйним і ніжним, дуже допитливим хлопчиком. Його цікавило абсолютно все навколо, він любив вивчати, пізнавати і відкривати світ. В будь-якому колективі - чи то в школі, чи в університеті, чи на роботах він завжди був душею компанії, він любив людей, а люди любили його. Його ніколи і ніхто не бачив без посмішки, понурим чи засмученим. Він знав життя, його секрети, він вмів насолоджуватись кожною миттю, не зважати на труднощі, легко долати будь-які перешкоди, не ставити собі позахмарних цілей, а жити тут і зараз. Він не боявся робити вибір у житті і приймати рішення і обов'язково радіти тому, що мав. Він до кінця життя зберігав дитячу безпосередність і залишався великою дорослою дитиною - надзвичайно щирою, відкритою і світлою дитиною. Він був улюбленцем всіх дітей, вони тягнулись до нього, тому що відчували його, його справжність і світло. Але найбільше пощастило татовим донечкам, яких він обожнював. Їм діставалась вся татова любов і увага, він хотів бути присутнім у кожному моменті їхнього життя, починаючи з народження, яким він особисто керував. Він готовий був вставати до них вночі, проводити з ними ранки, гуляти вдень і вкладати спатки ввечері. Зі своїми Софіко і Маріко Антон хотів і робив все, що вони просили. Вони могли танцювати, читати книжечки, співати пісні, складати конструктори, грати в ігри. Він був їхнім коханим татом, але і найбільшим другом. Він любив їх безумовною материнською любов'ю. Любив своїх дівчаток, і був вдячний за них своїй коханій дружині - його найближчій, найріднішій, найкоханішій Наталі. Вона була його невід'ємною частинкою, його другом, його опорою. Наталі, як ніхто інший розуміла Антона, підтримувала будь-які його божевільні ідеї, дивилась з ним в одному напрямку, дихала з ним одним повітрям, жила з ним одними мріями, завжди була поряд.

Він завжди прагнув допомогти і бути добрим до всіх і кожного, він міг виконати будь-яке бажання. Якщо такого не існувало в реальності, він міг це придумати і зробити. У Антона були золоті руки і всі знали, що Антон може все. В нього було загострене почуття справедливості. З перших днів війни Антон знав, де і з кии його місце. Він не хотів залишатись осторонь. Він прагнув захищати свою землю і свою родину. Він хотів бути зі своїм народом, зі своїми людьми, найкращими людьми, нашими Воїнами. Він був найкращим в світі сином, братом, другом, чоловіком і батьком. Він був Ангелом, якого Господь послав нам, щоб навчити нас жити. Він став Ангелом, якого Господь у нас забрав.