Прадун Олександр Олександрович

Лейтенант 92-ї ОМБр, Прадун Олександр Олександрович народився 18.01.1994 року в м. Новий Буг, Миколаївської області. Дитячі і шкільні роки провів в с. Загальна Користь. З дитинства був дуже чуйним, добрим, відповідальним хлопцем, старший брат в сім’ї, рано втратив батька – довелося стати головним чоловіком для своїх дівчат. В шкільному віці захоплювався спортом, обожнював футбол. Грав за шкільну команду, брав участь у змаганнях. Після закінчення школи в 2011 році вступив до Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова в Миколаєві. Здобув професію інженера-технолога машинобудування, паралельно закінчував військову кафедру - отримав звання молодшого лейтенанта. В студентські роки потрапив до спортивного клубу зі змішаних єдиноборств MMA Club Mykolaiv. Довгий період життя присвятив цьому спорту, займав призові місця на змаганнях по всій Україні. На жаль, травми не дали продовжити спортивну кар’єру. Доросле життя до війни жив і працював в Миколаєві, спочатку працював в приватній охороні, пізніше став торгівельним агентом. Останні роки мріяв про власну справу, хотів займатися теплицями, вирощувати полуницю. Після повномасштабного вторгнення з першого ж дня став на захист України, спочатку в територіальній обороні, на початку квітня мобілізувався до лав ЗСУ. Пройшов навчання як офіцер і по розподілу потрапив до 92-ї ОМБр, прийняв взвод на командування. Попри молодий вік і короткий період часу, став для хлопців мудрим наставником, командиром, справжнім другом і братом. Разом зі своїми хлопцями брав участь в звільненні Харківської області, виконував бойові задачі в Луганській області. Під час служби отримав чергове звання - лейтенанта, хотів після перемоги залишитися служити, будувати військову кар’єру. Останній бій прийняв у с. Новоселівське, поблизу Сватового. Потрапили під тяжкий артилерійський обстріл, єдиний з групи - загинув. Мені, як дружині, легше думати, що він як справжній командир, взяв на себе весь удар, захистив своїх хлопців. Мій Саша був справжнім чоловіком, не задумуючись завжди йшов на допомогу як в цивільному, так і у військовому житті. Такої щирої і чуйної людини я більше не зустрічала в своєму житті, і ніколи не зустріну. Він був один на мільйон, люблячий син, коханий чоловік, турботливий брат, відданий друг, мужній воїн, і просто найкраща людина. Наше кохання було і є настільки сильним і чистим, що відчуваю його навіть зараз, крізь світи. Це неймовірна тяжка втрата для мене, для сім’ї, і всіх хто знав Сашу. Неможливо в це повірити і змиритися, вірю в те що він завжди буде поруч. Без чоловіка залишилася дружина, без сина - мама, без брата - сестра, без онука - бабуся. Чекаємо на зустріч в іншому світі.