Канцір Андрій Миколайович

Андрій був людиною світла. Щирий, відкритий, сильний духом - він умів зігрівати серця навіть у найважчі моменти. З дитинства небайдужий до людей і життя, завжди активний, відповідальний, з глибоким почуттям справедливості. Він ріс добрим сином і турботливим братом, любив природу, дітей, тварин, умів допомагати без зайвих слів і ніколи не проходив повз чужий біль. Його поважали за надійність, щирість і вміння бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно. З перших днів повномасштабної війни Андрій не зміг залишатися осторонь - волонтерив, організовував допомогу для фронту, охороняв стратегічні обʼєкти, навчав інших. А згодом добровільно став до лав ЗСУ й служив там, де було найважче. Він не шукав легких шляхів. Найнебезпечніше брав на себе. Діяв швидко, точно й без страху, рятуючи побратимів і прикриваючи підрозділи. Для нього війна була не про слова - а про відповідальність за життя інших. Андрій мав мрії. Кохану людину. Майбутне, яке хотів будувати у вільній Україні. Але війна забрала його надто рано... Для рідних його відсутність - це тиша, яка болить щодня. Порожнеча, яку неможливо заповнити. Та його любов, тепло й світло назавжди залишилися в серцях тих, хто його знав. Він був сильніший за темряву війни. Бо не зрадив тому, що любив!