Сулима Ярослав Степанович

Мій чоловік народився 24.01.1978 на Тернопільщині. В Макарові ми разом прожили 5 років. Вранці 24лютого 2022 ми почули вибухи, і дізналися про те, що російські військові напали на Україну.Ярослав приняв рішення іти до війскомату. Я пішла разом з ним, надіючись, що його не візьмуть за станом здоров'я. Але він був налаштований всерівно йти , обороняти нашу Батьківщину Він сказав, я ховатися не буду, хто як не ми, буде захищати жінок та дітей.25 лютого зранку, я проводжала свого чоловіка на війну. Їх автобусом направляли до війскових частин. Ярослав мені зателефонував сказав, що приїхали вони до частини в Переяславі Хмельницькому село Дівічки. Після 22 години він мені знову зателефонував і сказав, що повертають їх назад в Макарів, так як частина була укомплектована. Я навіть зраділа, бо думала, кому наш Макарів потрібен, буде в тро чи при війскоматів біля дому, мені буде спокійніше.27 лютого я була біля свого чоловіка. Але він мене благав, щоб я виїхала, бо колони орків уже були поруч .18 березня 2022....... Тей день я ніколи не забуду, не пробачу, і він мені ніколи не переболить. В телеграм каналі нашого голови отг В.Я . Токаря я прочитала страшну для мене звістку. -23 день війни.Макарів форпост мужності. Чорний день. В наслідок обстрілів російських фашистів, ми в тратили 6 хлопчиків, наших захистників, наших земляків..... Серед їх було написано призвище мого коханого- Сулима Ярослава Степанович, Макарів. Я в секунду почорнілі. Я не повірила. Почала звонити воєнкому, голові отг, але нажаль ця інформація була100%. Ярослава нагородили посмертно нагрудним знаком,,За мужність оборону рідної держави.Макарів,,. Час не лікує рани, просто я звикаю жити зі своїм душевним болем.. дуже тяжко втрачати коханих назавжди, ще й такою ціною. Для мене він завжди буде Герой. Він віддав своє життя за наше майбутнє, захищаючи нас всіх.Герої не вмирають, його душа назавжди буде зі мною.