Редя Артем Юрійович

Спогади дружини Олени "Народився і виріс мій коханий у Харкові, у 2008 році закінчив Національний технічний університет з відзнакою та здобув вищу освіту і кваліфікацію бакалавра з менеджменту. Через два роки отримав другу вищу освіту за кваліфікацією "менеджер-економіст". Після закінчення навчання Артем пішов працювати до поліції Харкова. Взимку 2013-2014 років він, як справжній патріот, перебував на Майдані, долучився до руху "Східний корпус", учасники якого протидіяли проросійським настроям у Харкові та мали за мету не допустити фактичну окупацію міста та області гібридними методами. Пізніше "Східний корпус" з об'єднання патріотів переродився у роту поліції спеціального призначення з однойменною назвою, і Артем став бійцем цього підрозділу. Рота з перших днів війни виконувала бойові завдання у зоні проведення АТО. Зокрема Артем у її складі брав участь у Павлопіль-Широкинській операції у лютому 2015 року. 2017 року мій коханий перевівся до легендарного полку "Азов", де починав з посади командира мінометного підрозділу та пізніше став командиром 2-ї роти 2-го батальйону. Артема дуже поважали у полку, до нього прислухалися як підлеглі, так і офіцери, адже він обожнював військову справу і був компетентним в усіх питаннях. Мав багато відзнак за бездоганну службу. У складі "Азову" пройшов 8-місячну ротацію на Світлодарській дузі, де гідно проявив себе та свої лідерські якості. Я дуже пишаюся своїм чоловіком та буду пам’ятати про нього вічність! Артем завжди переживав за кожного свого солдата, ставився до них дуже людяно, допомагав і відпускав додому, якщо комусь було потрібно, навіть потайки від старшого командування. Вважав, що підлеглих потрібно не карати, а заохочувати, подавав рапорти, щоб його бійців підвищили. Так пишався своїми хлопцями та не раз казав, що вони всі - це міць нашої країни! У тому ж році, коли він перевівся в "Азов", ми і познайомилися. Вперше зустрілися на площі Свободи у Маріуполі, він мені сподобався з першого погляду. Був усміхненим, щирим. Вже через три місяці після першої зустрічі Артем зробив мені пропозицію, і згодом ми одружились. Придбали житло, облаштовували його, мали чимало планів. Він так мріяв стати батьком та поїхати з сім’єю в Карпати. А після звільнення зі служби Артем хотів заснувати маленький бізнес та робити крафтові сири. Він був дуже порядним, чесним, відкритим. Завжди посміхався і казав мені: "Я тебе ніколи не залишу, буду з тобою, що б не сталося". Мій чоловік був дуже розумним, читав хорошу українську літературу, а не радянську, у якій писали, як все чудово в СРСР. Ми з ним часто обговорювали історію України і те, скільки всього українцям довелося пережити. 23 лютого Артем перебував на базі «Азову» в одному з селищ поблизу Маріуполя. Наступного ранку чоловік подзвонив, сказав негайно збиратися і їхати з міста. Я відмовилася, сказала, що залишатимуся у Маріуполі й не покину його. Після вторгнення росії ми бачилися лише один раз, коли коханий привіз нам із сином продукти і воду. Наш будинок окупанти розстріляли із "Градів", рідний Маріуполь вони рівняли із землею просто на наших очах. Ховаючись в укритті, через постійні обстріли, що не вщухали, ми не могли ні зв'язатися з чоловіком, ні піти додому та зібрати речі, що вціліли. Та одного дня все ж таки вдалося добратися до квартири. На дверях Артем крейдою залишив послання: "Я тебе кохаю. Будь ласка, виживи". Лише 20 березня мені вдалося виїхати з Маріуполя. Мій чоловік увесь цей час обороняв Маріуполь. Мені невідомо майже нічого про те, що з ним відбувалося у цей час. На самому початку вторгнення його перекинули на захист узбережжя Азовського моря. Вже потім він захищав безпосередньо місто. Загинув Артем з побратимами під час прориву з району морського порту на "Азовсталь". Клятий ворог почав розстрілювати колону з важкої артилерії, підбив БТР, у якому їхали хлопці, і він упав в річку. Бійці не доїхали буквально 200 метрів до "Азовсталі". Далі були три місяці невідомості, коли ми шукали Артема на кожній фотографії, на кожному відео з полоненими. Однак у липні окупанти виклали відео, яке не залишало сумнівів, що коханий того дня загинув. Вірний патріот України, професіонал військової справи та найкращий чоловік, лейтенант Артем Редя похований у рідному Харкові. Посмертно до його численних нагород і відзнак додався також орден "За мужність" ІІІ ступеня".