Спринчане Олександр Георгійович

Сашко народився 13 травня 1994 року у Чернівецькій області. У 2013 році вступив до лав Збройних сил України. У складі 80-ї десантно-штурмової бригади брав участь в АТО. За роки служби мав декілька бойових виїздів на "0". Отримав відзнаки за сумлінне виконання службових обов'язків та за участь в АТО. В 2018 році вирішив завершити службу та будувати своє сімейне життя. Ми переїхали в моє рідне місто Львів. Саша безмежно захоплювався риболовлею, вивчав мікологію. Увесь вільний час ми подорожували, ходили в походи, ловили рибу. Найкращі спогади, коли ми вдвох і нашою собачкою вирушали на природу з ночівлями, розкладали палатку і насолоджувались тишиною. Для Саші, після війни і всього пройденого, це було найкращим лікарством душі. Він не мав намірів повертатись на службу. Мріяв про спокійне тихе сімейне життя, збудувати будиночок і займатись вирощуванням грибів. Однак, під час повномасштабного вторгнення, ні на секунду не задумуючись, повернувся в свою рідну частину і пішов захищати кожного з нас. Він не був народжений для війни, як багато хто думає про військових. Але він гордо і впевнено пішов виконувати свій обов'язок захисту Батьківщини. Це була золота людина з безмежно великим серцем і доброю душею. Завжди усміхнений, ввічливий, спокійний, з відчуттям справедливості. Люди тягнулись до нього, люди довіряли йому, покладались на нього. Світла людина, людина - сонце. Безмежно турботливий і лагідний чоловік. Ми разом проводили кожну можливу секунду нашого життя. Всі дивувалися нашій прив'язаності, а ми просто спішились набутись разом в цьому світі... Без нього життя пусте, сіре, не варте нічого. Він знав, як сильно я переживаю за нього. Тому, навіть не маючи постійного зв'язку, завжди шукав спосіб як написати мені повідомлення. Фотографував мені усіх собачок і котиків, писав про наші мрії, про майбутнє. Кожне повідомлення і кожен дзвінок закінчувався фразою: "будь умнічкою...". Тепер ця фраза і його шеврон залишились назавжди татуюванням у мене на руці. Сашко загинув на кордоні Донецької і Луганської областей, поблизу населеного пункту Верхньокам'янське. Того пекельного 6 липня я померла разом з ним. Йому назавжди 28... Він не встиг пожити, не здійснив свої мрії, а віддав своє світле життя кожному з нас. Щоб ми були вільними, щоб наша країна була незалежною! Я мрію про той день, коли зможу йому сказати, що все це було не даремно. І зроблю все, щоб ім'я його ніколи не забули. Спи, мій коханий Воїн. Твоя дружина...