Присяжнюк Віктор Сергійович

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ ПРИСЯЖНЮК (8.04.2002 - 5.09.2022 рр.), Почаїв - старший навідник гармати артилерійського дивізіону військової частини А3215, старший солдат. Із кінця серпня 2020 р. перебував на контрактній службі в лавах ЗСУ у 44 окремій артилерійській бригаді. На момент повномасштабної російсько агресії, солдат знаходився на службі на Волині до березня місяця. Відтак Віктора Сергійовича було направлено воювати на Житомирщину, далі - на освоєння нової військової техніки в одну з країн Прибалтики терміном на 10 днів. На зворотньому шляху він мав можливість побувати кілька днів у відпустці в Почаєві, побачитися з рідними, якраз на Великдень. Після чого воював в гарячих точках Донеччини і Луганщини. 5 вересня 2022 р. загинув у с. Біла Гора Донецької області. Є всі підстави вважати, що по їхніх координатах ворог працював по наводці когось із місцевих жителів, адже на них було цілеспрямовано випущено 15 (!) артилерійських снарядів. Віктору відірвало ногу, проте він певний час перебував у свідомості і готувався до смерті, оскільки вийняв свій військовий квиток і поклав під голову - мабуть, для того, щоб його можна було гарантійного ідентифікувати. 9 вересня відбувся похорон Віктора Присяжнюка із військовими почестями, службу відслужив священник ПЦУ. Зростав наш Герой у багатодітній сім'ї, де разом із ним виховували п' ятерох діток, з яких він був найстаршим. З дитинства ріс міцним, слухняним, щирим і чутливим. Ніколи ні на що не скаржився, нічого не вимагав у батьків, з дитячих літ був самостійним, сам вирішував свої справи. Дуже любив своїх молодших братиків і сестричок - Злату, Максима, Станіслава і Олександру. Дбав про них, бавився із ними. Мама могла цілковито покластися на нього, адже з дитинства Вітя поводився як дорослий. Він двічі не розгубився, коли тонула його сестричка Злата і самотужки її врятував. При цьому не кликав на допомогу дорослих. Любив і шанував як свого рідного батька, так і вітчима, який його виховав і нині теж захищає Україну. Батько воїна Сергій ПРИСЯЖНЮК безмірно тужить за сином, присвячує йому вірші, які викладає на своїй сторінці. Мама воїна, Олеся Юріївна, оповідає, що її улюблений синочок, добрий янгол, був не по роках мудрий, завжди знаходив потрібні слова і поради, щоб підтримати її у важких життєвих ситуаціях. У товаристві і в сім'ї діяв, як миротворець, був завжди виважений, говорив правду, не терпів пліток. Був її опорою в житті, її найбільшим досягненням... Юнак закінчив 9 класів Почаївської ЗОШ, мріяв стати комп' ютерником, адже в той час адміністрація Почаївського ВПУ-21 планувала готувати таких спеціалістів. Проте, на жаль, того року цього не відбулося. Тому за наполяганням мами Віктор змушений був здобувати спеціальність муляра-штукатурка, яка була йому не до душі. Це стало причиною того, що після 2 курсу навчання хлопець пішов із училища і на 3 роки заключив контракт на службу в ЗСУ. Коли під час війни, на Великдень, Віктор приїздив у відпустку, мама дорікнула йому, що якби він був послухав її і закінчив училище, то зараз би перебував у Польщі на заробітках, а не воював би, ризикуючи життям. На що син відповів, що однак повернувся б із Польщі і пішов би захищати своїх рідних. Тоді син по секрету розповів батькові, що п'ять разів був на межі смерті. На шостий раз вона забрала його... Військовий, під чиїм командуванням воював Віктор Присяжнюк, на похороні сказав його мамі: "Дуже славний і світлий був ваш хлопчина, щирий, відвертий, відповідальний. Мріяв після війни придбати великий автомобіль, посадити в нього всю свою родину і повезти місцями, де воював..." ... Не описати словами те чорне горе, що звалилося на сім'ю зі смертю Віктора. Кожен в родині переносить його по-своєму. А для мами життя зупинилося того злощасного дня - 5 вересня 2022 року, коли загинув її синочок, її кровиночка. Порожнім став світ, спустошено душа, зник сенс і бажання прокидатися вранці, проживати безконечно довгий і сірий день. Обірвалася ниточка, яка поєднувала серце матері і сина. Це був особливий, невидимий, сповнений любов'ю зв' язок двох споріднених душ. Для неї він був найкращим - її гордістю, її щастям... Мама пригадує, що першим словом, яке вимовляв синок, було не "мама" чи "тато", а "гоє, гоє, гоє...", яким ніби передрікав своє коротке життя - всього 20 літ... Вродливий юнак, красень із мужнім і водночас дитячим обличчям, чистим поглядом глибоких сірих очей. "Як янгол зійшов з небес, щоб знову піднятися на небо," - мовить вона. Кажуть, коли помирає людина, разом із нею зникає цілий Всесвіт - унікальний світ думок, почуттів, бажань і мрій. З відходом Віктора Присяжнюка нас покинув неповторний світ світлої, доброї, чистої людини, яка не встигла долюбити, залишити по собі сина чи доньку, віддати оточуючим тепло і доброту свого серця... ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ ПРИСЯЖНЮК ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАС ІЗ ВАМИ, ДОРОГІ ПОЧАЇВЦІ, ЩОБ МИ ДОВГО Й ЩАСЛИВО ЖИЛИ І ПАМ'ЯТАЛИ ЙОГО ЖЕРТОВНІСТЬ.