Черкез Євген Євгенович

Черкез Євген Євгенович, Жекан, народився 28 липня 1994 році в м. Маріуполь. Закінчив Державний вищий навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет», спеціальності металургія, а також навчався в Азовськом морськом інститут, професія моторист. Вчив англійську. Стрілець - гранатометник 1-го противотанкового відділення взводу вогневої подготовки 2 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначенні окремого загону спеціального призначення «Азов», в/ч 3057 НГУ. З дитинства був дорослим, не нив, не плакав, золоте дитя. Не дуже любив навчатись, казав не піду в школу. Треба було щось робити, дід посадив в машину та повіз на екскурсію на міське сміттєзвалище, показав як живуть ті, що не навчаються і в кого нема мети, тоді погодився. Навчались ми разом, коли треба було поступати сдав тести самостійно, бо це треба, поступив на бюджет. Але це більше мені потрібно було. Завжди його приваблювала військова професія. Цікавився телефонами, машинами. Любив сорт, але довго не міг знайти на чому зупинитися, бо футбол не то, бойові мистецтва, там треба бити не за що, І зупинився на велосипеді ВМХ, відпрацьовув трюки, а це нелегко. Останнім часом приймав участь в марафонах, підтримував форму. Якщо чогось бажав, то достигав. Був дуже веселим, добрим. Будь дуже веселий та життєрадісний, мужній, добрий, спокійний, кращий син, внук, друг. В 2014 коли все почалось бажав поіхати і стати добровольцем. З’явилося бажання захищати свободу та Україну. Я відмовляла, казала треба вивчитись. Потайки йздив до Києва, перший раз на майдан, потім поїхав але попав не в полк та повернувся. Я вже по факту дізнавалась. В 2018 році поїхав знову вступив в полк «Азов». Я знову відмовляла, а він сказав мама, я вирішив, підтримай мене. Я сказала добре синку, я завжди тебе підтримаю. Коли в нього питали, чого ти туди їдешь казав «Хочу захищати Україну». Гордився, що він українець. В полку йому подобалось все: відношення, навчання. Освоїв професію стрілець - гранатометник. В 2019 дев,ять місяців був на передовій, де саме ніколи не розповідав, казав військова таємниця. Про службу майже зовсім нічого не розповідав.Отримав нагрудний знак «Ветеран війни-учасник бойових дій»; Медаль «Операція Об‘єднаних сил за звитягу та вірність». В відпустку кудись їздив, бажав подорожувати. Мріяв про своє житло, машину. Ще все життя по переду, не поспішав жити. Був скромним, акуратним, відповідальним. Він не любив афіширувати своє життя, був дуже красивий, скромності прикрашає. Я вчила бути справжним. Ще з середини лютого казав щось буде, але ж ніхто не думав що буде таке. Мені казав все буде добре. Він беріг мене. Загинув в м. Маріуполь получивши поранення в бою. Це сталося 24 березня, це був район тисячи, були міські бої. Виводив групу шов замикаючим. По ним почали працювати з стрілкового оружия. Пуля зайшла в район таза і вийшла в область живота, дуже пошкодило внутрішні органи. Доставили в медичний бункер на Желизяку, питалися його спасти, але від важкого поранення загинув на операційному столі. Був при свідомості, розмовляв, але, що як…? Отримав Орден «За мужність» lll ступеня (посмертно).