Коляда Дмитро Сергійович

Своє коротке та вкрай яскраве життя військовослужбовець Збройних сил України, командир гірсько-штурмової роти військової частини А3892, старший лейтенант Дмитро Сергійович Коляда присвятив захисту рідної землі. Народився Дмитро 7 листопада 1997 р. у селі Борисові, Плужненської громади, що на Хмельниччині. Виховувався мамою та старенькими дідусем з бабусею. Він не боявся сільської роботи ще змалку і був гідною опорою родини. Завжди усміхнений, привітний, готовий вислухати та допомогти - саме таким усі пам’ятають нашого Діму. Ще будучи школярем юний Дмитро чітко знав, що буде військовим, дав таку обіцянку своєму хрещеному. Борисівську школу він закінчив у 2015, проте, до омріяної академії не вступив. Звичайно, це було для юначого серця великим ударом. Але за той рік він отримав диплом за спеціальністю слюсар-електрозварювальник і навіть трохи попрацював за фахом. Дмитро був би чудовим майстром... Однак своїй мрії він не зрадив: зібрав усі свої сили і все ж у 2016 році став курсантом Національної академії сухопутних військ, імені гетьмана Петра Сагайдачного. Усі чотири роки навчання Дмитро не пас задніх, а, навпаки, був старостою групи. Три роки тому він отримав омріяні зірочки і мав вирушити на службу до Києва, але обмінявся зі своїм товаришем і відправився до Коломиї. Демону (такий у нього був позивний) дуже подобалася військова служба. Він цим жив і саме тому почувався щасливим. Коли дивишся на Дмитра, то розумієш, що військовими, справжніми захисниками, тими, хто любить свою країну, не стають через строкову службу чи роки в університеті - ними народжуються, і ця ідея йде з ними через роки. У кого із Діминих підопічних не запитай - усі кажуть, що такого командира треба ще пошукати. Нагороджений нагрудним знаком “Козацький хрест” ІІІ ступеня (29.06.2021р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (15.04.2022р.). Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня 10.05.23 (посмертно). Одразу після випускного старший лейтенант пішов захищати цілісність і незалежність України на Донеччині (с. Шуми). Було ще багато точок, але Дмитро не розповідав усіх подробиць, бо це було одне із його правил, крім того, не хотів, щоб рідні нервувалися. З початку повномасштабного вторгнення Демон стояв на захисті Київської та Житомирської областей. Ворога успішно прогнали від столиці, але тоді Діма втратив свого вірного побратима та товариша Івана. Літо та осінь 2022 року були пеклом і для Діми, і для сім’ї. Гарячі точки (Торецьк, Покровське, Спірне, Берестове, Миколаївка), відсутність зв’язку, ніяких звісточок. Ті довгоочікувані смс із текстом “+” та “норм”, запеклі бої. У серпні хлопець ще приїжджав додому, проте ніхто і не міг подумати, що тоді ми побачимо його востаннє. На своє 25-річчя він загадав бажання та задув свічки на торті у окопі під свист куль. Такий суворий, холоднокровний, строгий та непохитний на передовій командир Дмитро вдома ставав Дімчиком, який разом з дружиною мріяв про первістка. Однак не судилося... 19 листопада він востаннє вийшов на зв’язок. А 21-го - родині повідомили, що їхній рідний і найдорожчий Дмитро загинув під час стрілецького бою поблизу населеного пункту Яковлівка. У одному із інтерв’ю Діма казав, що кожна виграна битва - це крок, що наближає Перемогу. Він віддав усе, щоб ми мали майбутнє і таки зустріли ту світлу мирну мить. Відважний, чесний, хоробрий та мужній. Наш Дмитро. Наш Герой. Новітній Герой України. Бути Воїном означає жити вічно ⚔️