Лобановський Валерій Сергійович

Хочу розповісти історію про свого єдиного рідного брата. Валерчик народився в прекрасному місті Одеса. З самого дитинства був і залишається в нашому серці як дуже добра, життєрадісна, з відкритим серцем людина, він був душею будь-якої компанії, цінував життя, рідних та друзів, проживав життя з усмішкою на вустах та вірою у Бога. Чудовий син, завжди підтримував маму, ділився з нею і радістю та переживаннями, був для неї опорою та захистом. У 2014 році у нього народилася донечка Маріанна, його маленька копія. З донькою у нього був особливий зв'язок, проводили багато часу разом, дуже любили фотографуватися, як тато був м'який, добрий і люблячий, завжди намагався порадувати свою маленьку принцесу. У січні 2023 року, Валерія призвали, пішов не опираючись. Він би зробив це і раніше, якби не я і мама, які просили його залишитися. .Мужньо пройшов всі етапи,ніколи не скаржився ні на що,завжди нам говорив "Все прекрасно" Тільки,щоб мама і я сильно не хвилювалися.А ми в свою чергу молилися і мужньо чекали дзвіночка,щоб почути голос його і сказати слова підтримки, та нагадати як ми його любимо і чекаємо вдома. Мама передавала йому улюблені цукерки та інші ласощі, Валэра та його друзі Побратими у свою чергу передавали слова подяки. Але все обірвалося 20.08.2023 при виконанні бойового завдання, йшли віч-на-віч з ворогом, виконуючи наказ командира. Мені дзвінок о 22:00 від дружини побратими зі словами "Пробачте і тримайтеся, Тренера більше немає, загинув." Життя з того дня змінилося, продовжуємо вчитися жити без нашого рідного та улюбленого сина, тата та брата. Радіємо досягненням його маленької копії, яка його продовження і так на нього схожа, така ж життєрадісна і добра як і її тато. За свої вчинки та відвагу,брат був нагороджений Орденом за Мужність(посмертно) Дякуємо нашим ЗСУ