Рожик Павло Леонідович

Старший солдат Рожик Павло Леонідович, позивний «Зять» Навчався у Кам’янській ЗОШ, в Турчинецькій ЗОШ, в Хмельницькому національному університеті. У травні 2017 року був призваний на строкову військову службу, через три місяці підписав контракт у військовій частині 3053 Національної гвардії України у м. Хмельницькому. Протягом служби неодноразово був нагороджений грамотами та відзнаками за зразкове виконання військового обов’язку, підтримання статутного порядку та військової дисципліни. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення звільнився з Національної гвардії України. 24 лютого 2022 року добровільно приєднався до 86-го окремого батальйону 106 окремої бригади територіальної оборони міста Хмельницького. З квітня 2022 року брав участь у бойових діях на передових позиціях: Донеччина, Харківщина, Херсонщина. Був нагороджений грамотою за вірність народу України, відданість військовій службі, присязі, патріотизм та незламність. У квітні 2023 отримав посвідчення учасника бойових дій та нагрудний знак. «Для мене це найкраща і найщиріша людина з усіх, кого я знала. Завжди був позитивним, життєрадісним, любив жартувати та дарувати радість оточуючим. Такої щирої посмішки і таких світлих очей не зустрінеш ніде. Щодня нагадував мені, який він щасливий поруч зі мною, а я у відповідь казала, що пишаюсь бути його дружиною. Нестерпно боляче, що так мало часу було «відміряно» такій світлій людині і для нашого спільного щастя. Мав багато планів і великих мрій на наше майбутнє. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі, інколи навіть жертвуючи собою. За день до своєї загибелі, 21 серпня, Паша написав мені слова, які досі щодня лунають в моїй голові: «Кохаю тебе як на небі так і на землі»…вони стали ніби пророчими…Кохала, кохаю, кохатиму вічно…» - поділилась дружина загиблого Христина. Побратими згадують про Павла лише найкраще: "Ми з ним пройшли і Крим, і Рим, і мідні труби, як то кажуть. Ця людина стала для мене напевно ріднішою, ніж моя сім’я. Ми з ним пройшли дуже багато різних боїв, починаючи від Донецької області та закінчуючи Херсонською областю, де він загинув.", - побратим загиблого. «Він був світлою та веселою людиною, душею компанії та підтримував, незважаючи на будь-яку складну ситуацію. Я думаю, що і зараз він там так само посміхається, не хоче, щоб ми плакали та тужили за ним, проте це буде важко», - розповідає про «Зятя» побратим Олександр. «З ним можна було завжди погнати як ніколи. Ніколи не забуду його жарти і приколи. Він завжди був на позитиві, проте, з ним можна було поговорити й за серйозні речі. Навіть у важких критичних ситуаціях, коли нас нещадно «крили», він зберігав спокій і позитив. Не забуду, як ми дуркували під звуки «приходів» в Слов’янську. Досі не віриться, що його немає.» - ділиться про Павла його побратим. В загиблого залишились дружина, батьки та два брати. 15.09.2023 року рішенням сесії Хмельницької міської ради Павлу присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.