Московець Володимир Васильович

Московець Володимир Васильович ( позивний ВОХА )народився 28.05.1994 року в місті Запоріжжя, запорізької області. В 2011 році здобув базову середню освіту, закінчивши «Запорізький навчально-виховний комплекс «Освіта « . З раннього віку працював. Ми познайомилися влітку 2018 року в соціальній мереж «Вконтакте « він запросив мене на зустріч, попити каву, я спочатку відмовила йому, бо не була готова до зустрічі, але згодом я йому перша написала , і запросила попити каву. Ми зустрілися 6 вересня 2018 року, але ми пішли не на каву , наше перше побачення було в кінотеатрі, де ми дивилися фільм жахів «Монахіня» після просмотру, ми гуляли, розмовляли на будь-який теми, обмінялися думками, роздумами, мріями. Ми могли годинами розмовляти, з приводу майбутнього, чи якись побутові теми. Він провів мене до зупинки, і коли мені вже було час бігти до маршрутки, він зупинив мене і поцілував. Це було зародження і початок нашої історії. Згодом Володимир запропонував мені зустрітися. Так і почалася наша історія. Ми зустрівчалися, гуляли, розмовляли , пили каву. Згодом він познайомив мене зі своєю родиною представивши мене як кохану дівчину. А ще через деякий час запросив мене відмітити з ним Новий Рік у нього вдома , разом з його родиною . Я була не проти . Це перший рік який ми зустріли разом, я тоді думала що ми вже ніколи не розійдемося, бо це був мій найкращий Новий Рік, бо саме тоді я зрозуміла , що я закохалася в нього так сильно що вороття вже не було . Час йшов ми привʼязували і закохувались ще сильніше , і восени 2019 року він признався мені що кохає і стоячи на одному колінні зробив мені пропозицію руки та серця: Я люблю тебе дуже сильно , я хочу бути поруч із тобою, ти вийдеш за мене? Я в той момент так розгубилася, зневиковіла , я мовчала , а він дивився на мене , я згодом сказала , що я поки не готова сказати так, бо я молода , я хочу чогось добитися в житті. Я нажаль сказала ні . Але Володимир мені відповів ти все одно станеш моєю дружиною . З 2019 - 2021 рік працював на завод. Восени 2019 року його призвали на строкову військову службу. Я проводжала його на неї сказала , що буду чекати його . Останні дні перед його прибуттям до військомату, ми були разом, не розлучалися ні на хвилину . Служив спочатку в м. Чернігів в/ч Т - 0500 в 1 - му батальйоні 3-я рота 4 взвод . Згодом був переведений до Новомосковська де служив до кінця строкової служби. Коли Володимир був на строковій службі я приїжджала до нього в Новомосковськ ми знов було разом . А вже в лютому 2020 року я дізналася що я вагітна майже два місяці . Я подзвонили до нього , він був такий радий , він був щасливий . Він піклувався про моє здоровʼя, питав як я як дитинка . І вже влітку я йому сказала що в нас буде хлопчик , на його обличчі я побачила посмішку , його очі сіяли . В жовтні 18 числа , в 6:59, я народила нашого первістка , нашого синочка . В цей день ми стали батьками . 26 листопада 2020 року мій чоловік повернувся зі строкової служби, перше за довгий час побачив мене та нашого сина . Він з першій днів почав піклуватися про нього, виховувати , гуляти , кормити. Був справжнім батьком . Ми зустріли Новий рік 2021 разом як родина з моїми батьками. Ми були щасливі разом , бо збулася його мрія . Взимку 2021 року підписав контракт зі Збройними силами України, прослужив до літа, потім звільнився за станом здоровʼя. Взимку 2022 року влаштував на завод Прат « Запоріжвогнетрив» освоював професію вогнетривника( на гарячих ділянка робіт) . Коли почалася повномасштабне вторгнення відразу встав на захист України. Був добровольцем. Спочатку проходив військову службу в в/ч 3033 НГУ згодом в січні 2023 року перевівся до в/ч 3029 НГУ . Звісно я не хотіла щоб він йшов , бо в нас була маленька дитина, я з ним навіть сварилася, бо він залишав мене ж дитиною саму, він тоді казав:А хто якщо не Я, не буду ховатися за твоєю спиною , чи за спиною нашого сина, який я приклад буду подавати нашому синочку. Я хочу щоб він пишався мною , а не засуджував . Я тоді сказала тебе ніхто немає право засуджувати, бо якщо ти дієш в плані родини , я прошу залишися з нами . Я не хочу втратити тебе . Але він сказав вибач я по іншому не можу . Я звісно ображалася на нього , але я прийняла його вибір, я пішла з ним до військкомату чекала його з дитиною , бо хотіла побути з ним . Я була з ним до останнього аж поки його не забрали . Я йшла і плакала всю дорогу додому . Потім мій чоловік казав щоб я їхала за кордон з дитиною, щоб захищала дитину, я сказала що не поїду , я залишуся тут з тобою , нащо він відповів не хвилюйся за мене кохана я впораюсь головне твоє життя і життя нашого синочка. Будь ласка їдь . В результат я поїхали . Повернулася влітку 2022 року , бо хотіла побути з ним і скучила . Коли повернулася , чоловік зробив пропозицію знов, і я погодилася . Наше весілля відбулося 25 серпня 2022 року . Це був найкращий наш день , день коли ми офіційно стали родиною . Я памʼятаю як він нервував, як я нервувала, як ми стискали один одному руку. Ми плакала . Я плакала . Цей день наш день . Ми офіційно родина . Його відпустка яка тривала всього 5 днів, бо його взагалі не хотіли відпускати , навіть на весілля, пролетіло як один день і знов нам треба було розлучатися . Я так плакала , бо знов він їхав туди . Але він мені телефонував кожен день , кожну хвилину . У вересні я повернулася за кордон , мій чоловік був не проти . А вже восени 2023 року я повернулася і ми знов були разом. Кожен день ми спілкувалися , ці півроку що я була там , ми постійно були на звʼязку, він постійно питав коли я повернуся бо він скучив за нами. Я відповіла скоро любий скоро ти дізнаєшся. Вже восени 2023 року я повернуся , він не зміг мене зустріти , бо його не відпустила , але він прийшов додому спусти декілька днів. Перший раз ми зустрілися за півроку , ми були разом три дні , три дні , кожної хвилини . Ці три дні пролетіли дуже швидко. Мій чоловік повернуся . Але через тиждень набрав мене і сказав що йому в кінці травня дадуть відпустку на 12 днів . Я була така щаслива. 27 травня він прийшов знов додому , він сказав тоді хоче поїхати до Львова , до старшої сестри , я не проти . І 30 травня ми всією родиною поїхали. Ми провели цей прекрасний час, ці найцінніші митті разом. Ми були во Львові 4 дні, згодом повернуся додому і продовжували насолоджуватися життям і один одним. 7 червня він знов повернувся до захисту Батьківщини . В липні місяці його відправили на навчання за кордон до Польщі . Де він пробув місць . Після повернення із зі кордону його відпустили додому на три дні, де ми знов були разом і насолоджувалися часом . Після повернення назад до служби , він приєднався до 15- Ї бригади «Кара- Даг» окремий взвод саперів . Де боронив та захищав Запорізький напрямок від окупантів . Останні раз мій чоловік прийшов додому 13 серпня на ніч, 14 серпня повернувся назад . Останній раз коли я його бачила та обіймала. Я звісно поїхала проводжати його, бо хотіла побути з ним. Кожний його відʼїзд я плакала , але все одно кожен раз його проводжала . Ми були знов на звʼязку. Він казав як він хоче вже додому , що він хоче купити будинок, звести песика. Він просив пробачення що я одна з дитиною , а він постійно далеко, що його син росте без нього . Я казала все добре ти не винний , ми тебе любимо і чекаємо з перемогою вдома . Я тебе чекаю разом з нашим синочком тільки повертайся додому живим прошу , бережи себе . Він казав все буде добре , не хвилюйся . Але … 24. Серпня 2024 року мій чоловік Московець Володимир Васильович під час виконання бойового завдання біля н.п Мала Токмачка загинув внаслідок ворожого обстрілу зі ствольної артилерії. Був евакуйований та привезений додому разом щити 25.08.2023 року . Я дізналася про смерть чоловіка 26 серпня , отримала сповіщення . Тоді зійшла в мене дорога з під ніг , я в один момент втратила все . Бо 25 серпня повинна була бути наша річниця весілля , але він загинув напередодні . Мого чоловіка поховала 29 серпня на алеї слави на Кушугумському цвинтарі біля Запоріжжя . Моєму чоловікову назавжди. 29 років . Назавжди молодий . Мій чоловік був моїм першим сильним коханням , він був єдиний хто зміг доторкнутися мого серця, моєї душі , не торкаючись мого тіла . Я його так сильно любила , любила за все , навіть недивлячись на наші розбіжності , я все одно його кохала . Вір подарував мені крила , неповторну любов, дуже щирі і справжні емоції . Він був добрим , веселим , справедливим, сміливим , мужнім , душею компанії. Він був гарним чоловіком та турботливим батьком . Він ставив родиною на перше місце . Найбільшим скарбом для мого чоловіка була родина , був синочок , якого він мріяв виховати, мріяв купити автівку , мріяв бути поруч , бути гідним та люблячим батьком . Він так багато про що мріяв, стільки планів, стільки мрій, але війна зруйнувала все в один момент . Я можу звісно розповідати багато часу яким був мій чоловік , але не вистачить памʼяті, та діб щоб описати мого мужнього і хороброго чоловіка . Справжньою людину та вірного товариша . Я дуже ним пишаюся , пишаюся що я його дружина, що я мати його сина . Я вдячна долі за те що зʼєднала наші шляхи, що він був в моєму житті , його поява дуже багато чого перевернула в мені , він навчив мене багатьом речам, я вдячна йому спільні роки разом , за кохання яке він мені подарував , за мрії які вкладав мене. За все . Хоч доля забрала його в мене через цю кляту війну , але не памʼять і не кохання до нього . Він найдорожче що було в мене , і найдорожче що ця війна забрала. Я стільки раз намагалася забрати його з війни , але так вийшло що війна забрала його в мене ось так назавжди. Я дуже сильно кохаю його, дуже сильно сумую. Мені його не так не вистачає. Не вистачає його погляду, посмішки , серцебиття , мужність рук, ніжність губ , теплоту його обіймів , його підтримки, розмов про наше спільне майбутнє. Так серце болить через це , що ця війна забрала усе . Війна забрала не тільки його , але мою молодість , жіночність , щастя , радість ,шанс на жіноче щастя, шанс бути коханою. Коли я була з ним тоді було фарби , були пісні , звуки були , тоді здавалось що увесь цей світ під нашими ногами, бо увесь цей світ бився єдиним механізмів в наших грудях . Ми були одним цілим . Зараз всі звуки , фарби, пісні стихли , лишилося тільки порожнеча і біль . Неможлива біль , як отрута . Я скажу лише одне і головне про мого чоловіка . До мого чоловіка були усі мої останні почуття , безумовно любові за те що він просто є- тотальна довіра , щирість , бажання створити родину. Я мріяла прожити з ним все життя . Я люблю тебе мій Воха . Легким тобі хмаринок , спи спокійно моє серденько . Я ніколи не забуду тебе . Ти назавжди в моєму серці та памʼяті, навічно в строю . Я люблю тебе дуже сильно.