Сокоринський Дмитро Борисович

Майор Дмитро Сокоринський, Командир 3 МБ 14 ОМБр імені князя Романа Великого, позивний Сакрам, загинув 4 липня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Званівка під Бахмутом на Донеччині. У червні 2022 року йому виповнилося 27 років.

Дмитро народився і жив у місті Володимир Волинської області. Закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Здобув кваліфікацію фахівця військового управління, офіцера військового управління тактичного рівня. Займався спортом. Мріяв подорожувати, але не встиг, оскільки присвятив життя війні.

Після випуску молодий офіцер пішов служити до лав 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, що в складі ЗСУ. Пройшов шлях від командира роти до командира батальйону. Воював в ООС. За час служби неодноразово був відзначений командуванням нагородами.

1. Орден «Богдана Хмельницького ІІІ ступеня» (посмертно), 2022р
2. Відзнака «Лицарський хрест родини Мазеп», 2019р
3. Відзнака президента України «За участь в антитерористичній операції»,
4. Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі ІІ ступеня», 2016р
5. Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі ІІ ступеня», 2021р
6. Нагрудний знак Міністерства оборони України «Знак пошани», 2018р
7. Відзнака Командувача Обʼєднаних Сил «Козацький хрест ІІІ ступеня», 2018р
8. Медаль «Операція Обʼєднаних Сил. За звитягу і вірність», 2019р
9. Відзнака «За оборону Красногорівки Марʼїнки», 2016р
10. Відзнака «За доблесть та звитягу», 2017р
11. Медаль «Спаси і сохрани», 2019р
12. Почесний нагрудний знак «Відзнака командира 14 ОМБр імені князя Романа Великого», 2020р
13. Учасник АТО
14. Учасник бойових дій
15. Памʼятна відзнака Князівський хрест Героя «Навіки в строю», 2024р
16. Відзнака «Почесний громадянин» (посмертно), 2023р

Під час повномасштабної війни Сакрам разом із побратимами продовжував боронити Україну від окупантів.

Мій коханий був дуже щирим, людяним і безмежно добрим. Постійно посміхався. У складних життєвих ситуаціях його усмішка рятувала всіх, хто поруч. У нього не було безвихідних ситуацій… Він завжди знаходив вихід і приймав правильні рішення, тому з ним не було страшно. Війна безжальна… Вона прибрала з його лиця посмішку… А потім відібрала і його. Ми були дуже щасливі, шкода, що лише мить. Планів було, що вистачить прожити декілька життів, а скільки спільних нездійснених мрій… Найбільшою радістю є наша донечка Міланка. Діма дуже чекав на неї, але навіть не встиг потішитись, їй було лише 8 місяців, коли він загинув. Мій Діма все своє доросле життя був на війні, вона виховала його особистість, загартувала волю і зробила тим, ким він став. Офіцер з великої літери, його всі поважали, до його думки та військової інтуїції прислухалися і підлеглі, і командування. Діма був відповідальним і справедливим. Повномасштабне вторгнення почалося для нього на Житомирщині, потім – Київщина, Миколаївщина. І аж до фатального Бахмута… Я всього і не знаю, розказував мало, казав, все потім розповість, а потім його не стало… Він був справжнім! Кохаю безмежно. Сумую дуже-дуже сильно. Вірю, що ще зустрінемось!

Поховали Героя на Алеї Слави Федорівського кладовища у рідному місті.