Могильда Вадим Миколайович

ГЕРОЇЧНИЙ РОЗВІДНИК ВАДИМ МОГИЛЬДА з села Новороманівки Суботцівської сільської ради https://petition.president.gov.ua/petition/200548 Серед пшеничних полів і квітучих садів, прощалося на Теплого Олекси село Новороманівка у березні 2022 року зі своїм героєм Вадимом Могильдою, стоячи на колінах. У ці хвилини ніхто не стримував сліз, які обпікали не лише обличчя, а й душу. Такий пекучий і нестерпний біль від того, шо ворог забирає життя у найкращих, знищує генетичний український родовід, залишиться назавжди. Більше року минуло з того часу, а біль втрати не минув, не відійшов, він десь причаївся у глибині душі рідних і близьких людей, усіх тих, хто знав Вадика. Вадим Миколайович Могильда народився 8 січня 1993 року у селі Новороманівці Суботцівської сільської ради. Він був компанійський, веселий і товариський, умів підтримати веселу розмову і подарувати гарний настрій. А ще був першим, хто прийде на допомогу у скрутну хвилину. На його міцне надійне плече завжди можна було розраховувати. Він любив життя!!! Намагався все встигнути- попрацювати з татом , порибалити і поганяти на мотоциклі з друзями. Тато для Вадима був прикладом, колишній воїн-афганець виховував сина, як справжнього чоловіка- сильним і витривалим, готовим прийти на допомогу. Військову службу він проходив у м.Кривий Ріг у військовій частині №3011 Національної гвардії, а через 1,5 року підписав контракт і продовжив виконувати свій військовий обов’язок. Вадим захищав наші східні кордони від російських окупантів. У 2018 році, коли закінчилася контрактна служба, Вадим працював у рідному селі, а пізніше електриком на заводах у м.Кривий Ріг. А 24 лютого він одразу ж пішов до військомату і вступив до міської Тероборони. Старший солдат, розвідник Вадим Могильда разом з бойовими побратимами 129 окремої бригади ТрО виконував завдання по перекриттю під’їзних шляхів до м.Кривий Ріг. 13 березня 2022 року бригада полковника Сіньковського Ю.О. отримала наказ про утворення двох груп швидкого реагування для забезпечення прикриття, відходу та евакуації поранених бійців підрозділу ДШВ, які вступили у бойове зіткнення з ворогом у районі н.п.Кам’янка Високопільського району Херсонської області. Друга група мала бути у резерві, а перша, де був Вадим, висунулася для забезпечення прикриття. Однак опівдні група потрапила в засідку та вступила в бій з переважаючими силами противника - двома механізованими взводами, 4 БМД та 1 танком. Вадим Могильда вів вогонь із РПГ-7 по броньованій техніці росіян поки не закінчилися постріли до гранатомета. Бойові товариші згадують: “Вадим спав завжди одягнений, готовим до бою. Він відважна людина, яка не злякалась і пішла грудьми на техніку. Якби не він, то я би зараз не зміг про нього нічого розповісти, як і деякі мої побратими". Побратими розповідають: “Командир групи прийняв рішення розосередитись та дати вогневу відсіч противнику з поступовим відходом. Наша група опинилась на краю села затиснута. Вадим був з іншої сторони дороги — він зупинив активний наступ ворога своїм вогнем з гранатомета та цим вчинком врятував життя не одному з нас. Згодом Вадим прийняв рішення переміститися до нас, через дорогу, і під час переміщення отримав осколкові поранення грудної клітки, встигнув крикнути, що він поранений та впав”. Розвідники заховали тіло Вадима у сільському погребі, а потім, коли була така можливість, перевезли його на територію підконтрольну нашим військам. Мама, Валентина Анатоліївна, пригадує: «Це були найстрашніші, найчорніші дні у нашому житті, коли біль і розпач наповнюють кожну часточку твого тіла, коли ти здригаєшся вдень і вночі від кожного дзвінка чи звуку, коли ти не віриш у чорну новину і чекаєш, що може ще станеться диво і син повернеться живим. Але дива не сталося! 29 березня командир сповістив нам про те, що з Вадимом спочатку попрощаються спочатку на Алеї Слави у м.Кривий Ріг його бойові побратими та друзі, а 30 березня він повернеться на щиті до рідного села. Від моменту загибелі і до прощальної церемонії пройшло 17 днів, але Вадима ховали у відкритій труні, він був наче живий, здавалося, що просто ліг трохи відпочити…» Вадима Миколайовича Могильду посмертно нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Без турботливого сина залишилися мама з татом, без люблячого чоловіка дружина Альона, без найкращого у світі тата- синок Ромчик! Саме іменами таких героїв сьогодні пишеться сучасна українська історія! Ми маємо зберегти пам’ять про їх подвиг і самопожертву заради майбутнього України. Звертаємося до кожного з проханням підтримати петицію Валентини Могильди про присвоєння звання Герой України Могильді Вадиму Миколаєвичу.